Welcome to our forum! / Добро пожаловать на наш форум!

Уважаемые форумчане - сообшения можно писать на русском или английском языках. Пользуйтесь, пожалуйста, встроенным переводчиком Google.

Наш форум имеет общую авторизацию с интернет-магазином. При регистрации в интернет-магазине посетитель автоматически регистрируется на форуме. Для полноценного общения на форуме ему не нужно повторно заполнять данные о себе и проходить процедуру регистрации. При желании покупатель может отредактировать данные о себе в профиле форума, сменить ник, email, добавить аватар, подпись и т.д.

 

Dear visitors of the forum - messages while driving, you can write in English. Please use the integrated machine translator Google.

Our forum has a general authorization with an online store. When registering in the online store, the visitor is automatically registered on the forum. For full communication on the forum does not need to re-fill the data about yourself and pass the registration procedure. If desired, the buyer can edit the information about himself in the profile of the forum, change the nickname, email, add an avatar, signature, etc.

Forum
You are not logged in!      [ LOGIN ] or [ REGISTER ]
Forum » Russian Civil war / Гражданская война в России » Thread: Ukrainian Armies/ 1917-1920 -- Page 4  Jump To: 


Sender Message
First   Prev  11 - 20   21 - 30  31 - 40  41 - 50   51 - 60  Next   Last
Николай
Registered User




From: Воронеж
Messages: 1575

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 03-03-2012 05:51
 


Реконструкция знамени 3-й стрелковой дивизии Украинской Народной республики.

Флаги гетмана Скоропадского:
http://www.vexillographia.ru/ukraine/index.htm

Флаги УНР:
http://www.vexillographia.ru/ukraine/index.htm
http://www.vexillographia.ru/ukraine/unr_army.htm

Флаги медицинской службы 1918-1920
http://www.vexillographia.ru/ukraine/index.htm

twiglet7
Registered User


From: luton
Messages: 44

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 05-03-2012 15:03
 
Thanks Cuprum,

the varied UGA uniform colours makes sense.

Pete.

Cuprum
Message Maniac


From: Барнаул
Messages: 829

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 05-03-2012 15:16
 
This does not thank me - that information posted Николай.
Thank him

Николай
Registered User




From: Воронеж
Messages: 1575

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 08-03-2012 02:16
 
Из дневников русского офицера Добровольческой армии А.А.Столыпина:
http://www.proza.ru/2011/05/14/1212

г. Львов
25, 26, 27 марта 1920 г.

Жизнь наша течёт по-прежнему однообразно. Ещё один эшелон ушёл на север. Скоро будет и наша очередь.

В Варшаву приехал генерал Шиллинг, так доблестно бросивший нас под Одессой. Он тоже ведёт какие-то переговоры с Пилсудским и польским командованием. Третьего дня дверь нашего помещения открылась и к нам вошла какая-то личность в невиданном дотоле мундире. На голове кепи вроде польского, серо-зелёного цвета; вокруг околыша обвиваются два толстых золотых жгута, а спереди вместо польского орла - сильно выпуклая золотая кокарда русского образца, но более круглая. Шинель приблизительно такая же, как и у поляков, но на тесаке… нечто совершенно неожиданное – русский георгиевский темляк!!!

Личность заговорила по-украински и предложила украинцам поступать в войска генерала Омельяновича-Павленко, которые борются с большевиками и уже заняли Умань, Черкассы, Елисаветград и Екатеринослав, названный теперь Сечеславом. Бедный Екатеринослав.


Николай
Registered User




From: Воронеж
Messages: 1575

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 11-04-2012 23:06
 
http://hetmanec.livejournal.com/6343.html
Переводить было лень. Может, Михаил сделает.

Організація та військові операції українського флоту в Одесі в 1918 р. Гриценко Ігор

(у скороченому варіанті надруковано у журналі «Чорноморська безпека» №4 (22) 2011)

Автор виносить подяку за суттєву допомогу у праці історику Станіславу Юрійовичу Гордіїву (Санкт-Петербург).

Через довготривалу невизначеність політичного статусу та приналежності Севастополя та Криму, функції головного військово-морського центру Української Держави в 1918 році мав взяти на себе порт, розташований за межами кримського півострова. Такі задачі протягом цього часу виконувала Одеса. Саме тут і відбулися перші у цьому сторіччі операції українських ВМС. Сюди ще наприкінці 1917 р. відступили після більшовицького повстання у Севастополі останні вірні республіканському урядові кораблі – крейсер «Пам’ять Меркурія» та есмінець «Завидний»[1], частина залог яких в складі матроського загону лейтенанта Василя Пилишенка разом з одеськими гайдамаками билася у вуличних боях проти більшовиків в січні 1918 р. Ці криваві сутички закінчилися перемогою червоногвардійців, проте їх панування було недовгим – вже на початку березня, в ході наступу українських та австро-німецьких військ, Одеса була звільнена.

Відступаючи звідси, більшовики вивели в Севастополь захоплені ними крейсер «Пам’ять Меркурія» та есмінець «Завидний», а також канонерський човен Дунайської флотилії «Терець», і кілька транспортів, що тут базувалися. Кораблі, що вони вивести не змогли – канонерські човни «Кубанець» та «Донець» із двома десятками тральщиків та транспортів були залишені в Одеському порті. Тут же знаходилося 11 озброєних самохідних барж типу «Боліндер» (баржі за № 27, 432, 437, 447, 606 та шість інших барж, чиї номери невідомі). Кораблі, що таким чином залишилися в Одесі, і стали першими воєнними кораблями відродженого українського флоту. Німецькі підводні човни вже 26 березня 1918 р. отримали радіограму, що всі кораблі під жовто-блакитним прапором слід приймати за дружні[2].

А наступного дня, 27 березня 1918 р., вийшли накази про створення Дунайської та Транспортної флотилії. Дунайську флотилію очолюють капітан другого рангу Хомотиян (пізніше цю посаду зайняв генерал-майор флоту Єрмаков[3]), транспортну – капітан першого рангу Степанів[4]. Начальником відділу морських перевезень став капітан першого рангу Володимир Шрамченко, комендантом одеського воєнного порту – капітан другого рангу Озеров. 24 квітня 1918 р. головним комендантом портів Чорного та Азовського морів було призначено віце-адмірала Андрія Покровського. Багато досвідчених фахівців та морських офіцерів із колишнього російського флоту в цей же час заступили на українську службу.
Початкові умови існування українських флотилій в Одесі були складними, особливо такими були перші місяці їхнього утворення. Загалом, флот в Одесі після революційних подій знаходився у жахливому технічному стані, крім того, за звітом адмірала Покровського, при зайнятті Херсону та Одеси австрійці захопили вісім пароплавів, які вони потім тривалий час відмовлялися повертати [5]. Лише після того, як наприкінці квітня владу в країні до своїх рук прибрав Гетьман Скоропадський, ситуація почала змінюватися. Адмірал Покровський, згадував про ті часи: «Моя служба в гетманское время дала возможность поддержать голодавший несколько месяцев офицерский состав, не получавший давно никакого жалования, и восстановить кое-какой порядок. Это было морально очень тяжелое время, так как почти всё было в руках австрийцев. Только давлением немецкого командования в Киеве удавалось достигать цели. Давление получалось благодаря участию Гетмана»[6]. Маючи в своєму розпорядженні необхідні засоби впливу, адмірал Покровський домагався свого, та впливав на австрійців. Таким чином, зусиллями Гетьмана та військових моряків більшість існуючих неузгодженостей було подолано.

Протягом квітневих бойових дій, німецькими підводними човнами поблизу Ялти та Євпаторії в ході жвавих артилерійських перестрілок було захоплено три радянські озброєні пароплави: «Труд», «Ольга» і «Казак»[7]. Перші двоє з цих пароплавів були зразу ж передані Україні, та невдовзі увійшли до складу українського флоту в Одесі. Німецький воєнний журналіст доктор Фріц Вертгаймер так описав момент передачі цих пароплавів[8]: «Український прапор красиво повівав над двома транспортними суднами, які ще тільки вранці були захоплені нашим підводним човном. Кораблі мали 12 сантиметрові гармати, і вони відстрілювалися до того часу, поки підводний човен не переконав їх в німецькій перевазі, влучивши в них своїм пострілом». Перший з названих кораблів наприкінці року прийняв участь в евакуації гетьманської адміністрації з Миколаєва до Одеси[9].

15 травня на флоті було відзначено день народження Гетьмана Павла Скоропадського, на честь чого українськими кораблями було набрано відповідні святкові сигнали[10]. За ці півтора місяці на флоті був заведений звичний повсякденний лад, і він нарешті почав готуватися до своїх перших операцій. Транспортна флотилія першою почала діяти, намагаючись забезпечити місто паливом та продовольством, яких у повоєнній Одесі гостро бракувало. Газета «Нова Рада» за 12 червня повідомляла, що «завдяки енергійній діяльності транспортної флотилії протягом одного тижня до Одеси прибуло 20 транспортів, випущених з Маріуполя та Керчі. «Бурдеїл» привіз 240 тис. пудів вугілля для потреб трамваю та лікарень, а транспорт «Софія» - 50 тис. пудів хліба»[11]. Паралельно тривав процес демобілізації приватних суден, придбаних та мобілізованих царським урядом. Рішення про передачу окремих суден своїм власникам було ухвалено Радою міністрів ще 8 травня 1918 р[12].

Проте, через присутність на воді мінових загороджень воєнного часу, перебіг транспортних перевезень в цьому районі значно гальмувався, до того ж, через це морські шляхи ставали небезпечними. Саме тому влітку 1918 р. постала гостра потреба у їхньому траленні. Наприкінці червня адмірал Покровський наказав капітанові першого рангу (потім – контр-адмірал) Олександру Оттовичу Гадду звести з найкращих кораблів вищезгаданих флотилій бригаду тральщиків.

Після того, 6 липня 1918 р. наказом по Морському Відомству за ч. 350, був оголошений корабельний та офіцерський склад Одеської бригади тралення. До її складу увійшли старі, проте доволі потужні та добре зарекомендовані в минулих бойових діях канонерські човни[13] «Кубанець» і «Донець», 20 різнотипних катерів, транспортів і тральщиків водозамісткістю від 60 до 684 тон. Бригада була поділена на три дивізіони: першим командував лейтенант Опанасенко, другим — лейтенант Криницький, а третім — старший лейтенант Благовєщенскій. Наказ про утворення флотилії (написаний російською, нині зберігається у фондах РГАВМФ) звучав[14]:

«Приказ Начальника Бригады Траления.

Рейд Одесский. 6 июля 1918 г. № 350.

При сем объявляю список тральщиков, с распределением их по дивизионам и список офицеров, состоящих в штабах этих дивизионов.

При штабе бригады.

Канонерская лодка «Кубанец»

Канонерская лодка «Донец»

Пароход «Граф Платов»[15]

Катер «Этор»

Баржа № 27

Баржа № 606

Баржа «Ольга»

Баржа «Нина»



1-й дивизион тральщиков.

Тральщик «Мэри»

Тральщик «Димитрий Герой»

Тральщик «Роза»

Тральщик «Петр»

Тральщик «Смелый»

Тральщик «Тесть»



2-й дивизион тральщиков.

Пароход «Васильев»

Пароход «Граф Игнатьев»

Тральщик «Доброволец»

Тральщик «Альбатрос»

Тральщик «Алкивиадис»

Тральщик «Амвросия»



3-й дивизион тральщиков.

Посыльное судно «Салгир»

Тральщик «Виктория»

Тральщик «Анатра»

Тральщик «Анна»

Тральщик «Первенец»

Тральщик «Перикл»



[…]



Список господ офицеров.

2-й дивизион.

Начальник дивизиона лейтенант Криницкий

Флаг-офицер мичман Мандрыка

Минный офицер мичман Успенский

Врач дивизиона Коллежский Советник Кременцов

Инженер-механик дивизиона мичман Горбов



3-й дивизион.

Начальник дивизиона старший лейтенант Благовещенский

Флаг-офицер мичман Ершов

Минный офицер лейтенант Богданович

Инженер-механик лейтенант Муромцев

Ревизор подпоручик Калин

Врач дивизиона Коллежский Советник Дорошевский



Капитан 1-го ранга Гадд.

Верно: Старший флаг-офицер Оперативной части Штаба Глапора мичман Михайловский».



Флотилія являла доволі поважну силу. На озброєнні її кораблів знаходилося: чотири 152-мм. гармати (всі – на канонерських човнах); три 120-мм. (дві на канонерках, одна – на тральщику «Роза»); одна 75-мм. (на тральщику «Смелый»); дев’ять 47-мм. (вісім – на канонерках, одна – на тральщику «Тесть»); чотири 37-мм. (всі – на тральщику «Альбатрос»). Щонайменше чотири кораблі (канонерки «Кубанець», «Донець», тральщики «Мэри», «Анатра») мали на своєму озброєнні один-два кулемети. В такому вигляді українська флотилія зустріла прибувший того ж дня до Одеси німецький лінійний крейсер «Гебен».

Очолюючи це корабельне з’єднання, командир флотилії капітан першого рангу Олександр Гадд, протягом наступного місяця виконав тралення Одеського рейду та Дніпрово-Бузького лиману. Німецький воєнно-морський аташе в Україні адмірал Альберт Гопман високо оцінив якість роботи української флотилії, хоча і відмічав деякі проблеми організаційного характеру. Він писав[16]: «Сформований Україною дивізіон тралення розчистив мінове загородження поблизу Цареградська. Тепер він працює над розташованим на схід від Одеси великим мінним полем. Робота дивізіону страждала від того, що команди не отримували своєчасно жалування і відмовлялися виходити на службу. Я поставив це питання перед морським міністром України, обіцяна допомога. За виключенням цього, робота українського дивізіону виглядає добре. На жаль, в Одесі австрійці створили дивізіону зайві труднощі при формуванні»[17]. Деталі цієї військової операції наразі поки що недостатньо досліджені, однак фактом є те, що мінні загородження воєнного часу тепер перестали існувати, і жодне судно до самого кінця 1918 р. в цьому районі більше не підірвалося. Міжнародна навігаційна комісія змогла налагодити морські торгівельні сполучення між Одесою, Севастополем та Поті. А 14 серпня вже були встановлені регулярні рейси в Болгарію та Румунію[18].

Таким чином, український флот успішно та без втрат виконав свою першу бойову операцію. Економіка міста одразу ожила, та увійшла в своє нормальне русло; всюди організовувалися різноманітні фірми та дрібні підприємства, пов’язані зокрема з морською риболовлею та перевезеннями. Сучасник відзначав про гетьманську Одесу[19]: «В городе, по внешнему виду, жизнь кипит. Поражает повсюду обилие меняльных лавок и контор. На каждом шагу столишки, за которыми менялы производят свои операции. Немецкие, австрийские, украинские, старые русские и керенки размениваются одни на другие...Донские деньги и английские фунты достаются тут же, но не легко». Щоправда, такі обставини як повоєнний розгул злочинності та спекуляцій в Одесі, разом з присутністю австрійського військового контингенту не змогли не залишити свій специфічний відбиток. Так, Павло Скоропадський згадував, що в Одесі якийсь австрійський генерал за великого хабара дозволив одній вірменсько-єврейській компанії ловити рибу за допомогою тралів, що було заборонено законами України[20].

Звичайно, що така активна діяльність флоту не могла не привернути уваги ворожих до України сил, якими на той час були Антанта та більшовицька Росія. Більшовики, не дивлячись на хід мирних переговорів між Українською Державою та РСФСР, постійно намагалися дестабілізувати становище в Україні, використовуючи для цього всі наявні засоби, не гребуючи навіть терористичними актами. В Одесі вони також весь час намагалися робити всілякі збройні диверсії та провокації. Так, за свідченням військового історика Романа Коваля[21], 28 червня 1918 р. на авіазаводі Анатра, більшовик Сташинський здійснив акт саботажу, внаслідок якого на підприємстві згоріли кілька літаків та літаючих човнів.

Спільні з більшовиками цілі одночасно переслідували ще й антантські диверсанти, які регулярно тероризували Одесу. 31 липня 1918 року в Одесі був підірваний склад патронів на Дальницькій вулиці. У пожежі, що продовжувалася три дні, вигорів цілий ряд будинків передмістя і склади амуніції на Стрільничому полі. За результатами слідства, виявилося, що до вибухів скоріше за все були причетні французькі дипломати, які проживали в Кишиневі. За іншою ж інформацією, ця справа була улаштована працівниками італійського посольства в Яссах[22]. 1 вересня вибухи повторилися. На цей раз, як подає журнал «Око», вони були улаштовані англійськими агентами[23]. Як і минулого разу, епіцентрами вибуху стали військові склади. Вибухи артилерійських набоїв поблизу станції Одеса-Застава тривали понад 10 годин, продовжуючись до 2 вересня. Загинуло біля 40 людей, а близько 100 були поранені. Вибухом було зруйновано багато споруд.

Більшовиками була також зроблена спроба розкласти українське морське міністерство зсередини. Втім те, про що далі піде річ, скоріше за все можна розцінювати радше як одинокий авантюрницький акт, пов’язаний лише з особистим честолюбством та бажанням влади. В Одесі в 1918 р. мешкав контр-адмірал Олександр Немітц, що наприкінці минулого року був командувачем чорноморського флоту. Тоді, піклуючись про свою кар’єру, він спочатку намагався догоджати спочатку уряду УНР, а вже потім і більшовикам. Тепер же він намагався зайняти пост морського міністра Української Держави. Редактори емігрантського «Морського журналу» так згадували про це[24]: «В период гетмановщины, когда создалось украинское морское министерство, Немитцу удалось втереться в доверие гетмана, и он был выдвинут как главный кандидат на пост морского министра. Однако, несмотря на его шаги в сторону морских офицеров, те, зная прошлое поведение адмирала, решили не допустить этого назначения и к2р. Лукин написал в газете «Голос Киева» статью, разоблачающую прошлую деятельность кандидата в морские министры. Статья произвела шум. Немитцу было предложено опровергнуть сообщенное, что ему и удалось сделать, собрав несколько подписей. Но тогда в свою очередь к2р. Лукин собрал 20 подписей морских офицеров, подтверждающих правильность своих сведений. В результате всего этого гетман разорвал приготовленный было указ о назначении и Немитцу предложено было покинуть пределы Украины. Тот попытался устроится в Добровольческой Армии, но и туда были посланы разоблачающие материалы, после чего тому ничего не оставалось сделать, как превратится в “красного адмирала”». Мешкаючи у гетьманській Одесі як приватна особа, в наступному році Немітц перейде на службу до більшовиків, де на перших часах займатиме посаду начальника штабу Південної групи 12-ої армії Йони Якіра. В 1920 році він стане командувачем радянського Чорноморського Флоту[25].

Діяльності флоту вищезгадані події ніяк не перешкодили. Із успішним закінченням тралення, сенс утримання бригади як окремої формації перестав існувати. Деякі з тральщиків цієї флотилії, що були реквізованими приватними пароплавами, потім були повернені своїм довоєнним власникам. Невдовзі після того, канонерський човен «Кубанець» був переданий в розпорядження гардемаринського відділу морського міністерства, ставши таким чином першим навчальним кораблем українського флоту. Командний склад канонерського човна був укомплектований в більшості з гардемаринів та морських кадетів. Командиром цього корабля від 1 жовтня 1918 р. був капітан другого рангу Олександр Кисловський.

17 вересня 1918 р. цей корабель отримав свою українську назву – «Запорожець»[26]. Наказ по Морському Відомству з цього приводу за ч. 375/160 по Головному Морському Штабу голосив: «По наказу Колегії Верховних Правителів Української Держави оголошую, що канонерський човен «Кубанець» перейменовано на «Запорожець». В. об. Морського Міністра, капітан I-ої ранги Максимів»[27]. Наразі поки невідомо, чи було вже на човні набито нову назву, однак на це перейменування, що також стало першим в історії українського флоту, була навіть призначена окрема пам’ятна нагрудна відзнака. Композиційно вона нагадувала деякі з патріотичних відзнак німецького союзу Flottenverein, а також деякі з вже існуючих гардемаринських жетонів, що часто випускалися на пам'ять про службу на кораблі. Медаль являла собою медаль у формі якоря, з накладеним на нього рятівним кругом, на аверсі якого був викарбуваний напис «Запорожець», а на реверсі девіз – «Україна понад усе!» і дата перейменування човна «17.Х.1918». Медаль носилася на жовто-блакитній стрічці. Заради справедливості треба додати, що існують суперечливі думки щодо того, коли саме та ким була випущена ця медаль. Деякі ж історики взагалі вважають відзнаку фантазійною[28], однак наразі що-небудь довести просто неможливо, і медаль ця залишається однією з найбільших загадок в історії вітчизняної фалеристики.

На початку жовтня 1918 року головний начальник портів чорноморського узбережжя адмірал Покровський повідомив уряд держави, що на двох канонерських човнах (маються на увазі саме «Донець» та «Запорожець») і на кількох винищувачах мін у Чорному морі вже підняті воєнні українські прапори нового зразку, затвердженого Гетьманом у липні 1918 р.[29]. Незабаром виявилася потреба в капітальному ремонті другої з названих канонерок. Капітан першого рангу князь Язон Туманов, що в середині жовтня 1918 р. приїхав в Одесу, і тільки-но заступив на службу в український флот, так пригадував відповідь командира «Запорожця», капітана другого рангу Кисловського[30]: «Да поселяйся у меня, на «Кубанце». Каюта для тебя у меня найдется, а стол у нас недорогой и я сам столуюсь в кают-компании. Плавать мы никуда не ходим, так как должны идти в капитальный ремонт, так что лучшей квартиры тебе и не найти». Вже через місяць світова війна завершиться поразкою країн Четверного союзу. На той час, як зазначає гардемарин Петро Варнек, в одеському порту стояли тільки українські кораблі колишньої бригади тралення[31].

Керівництво українського флоту, не дивлячись на численні перешкоди як з боку союзників, так і зі сторони своїх прямих ворогів, в короткі строки оперативно подолало організаційні труднощі, та відновило діяльність вітчизняних воєнно-морських сил, які того ж року виконали свою першу успішну бойову операцію.

Не дивлячись на ці успіхи, деякі проблеми на флоті не були вирішеними до кінця. В критичний момент виявиться, що за часів Гетьманату в значній мірі відбулася інфільтрація верхівки української армії та флоту етнічними росіянами, «фахівцями», безпринципними кар’єристами, які часто-густо до всього українського ставилися щонайменше без потрібного розуміння, а то подекуди і зовсім зневажливо. Такого типу люди зазвичай симпатизували білому руху і вважали, що своєю працею вони зберігають флот для майбутньої Росії, а не для України.

Контр-адмірал Сергій Ворожейкін, начальник штабу головного коменданта портів, типовий представник таких «фахівців» на еміграції явно перебільшено заявив, що в Одесі нібито «все чины флота как служившие на кораблях, так и находящиеся на берегу, считали себя служащими в русском флоте, и корабли были под Андреевскими флагами, и только спустя некоторое время Андреевские флаги были заменены украинскими»[32]. Ворожейкін прямо перебільшує, бо під Андріївськими прапорами український флот в Одесі міг знаходитися лише нетривалий час в березні-травні 1918 р. Тоді ще існувала думка затвердити Андріївський прапор в якості воєнного прапора Української Держави, а український національний прапор з тризубом – як корабельний гюйс. Однак цей варіант був зрештою відхилений[33].

Крім того, біля 25-30% росіян-військовослужбовців українського флоту взагалі відмовилися приймати присягу на вірність Україні[34]. Цей факт залишився у військовому міністерстві без потрібної уваги, всі ці люди і далі працювали на своїх посадах, хоча Гетьман погрожував за це відмову від присяги звільненням і переслідуваннями. Ці офіцери часто використовували службове становище в своїх потребах, таємно обслуговуючи інтереси ворогів Української Держави: одним з них був віце-адмірал Дмитро Ненюков, представник морського міністерства Української Держави в справах демобілізації торгівельного флоту. Одночасно він був головою одного з конспіративних осередків Добровольчої армії в Одесі. Користуючись своїми повноваженнями, він таємно споряджав нелегальні перевезення військової контрабанди до Новоросійська.

Так, 25 жовтня 1918 р. з Одеси з цією метою вийшов пароплав «Моряк». На ньому знаходилося два десятки офіцерів-білогвардійців та десяток цивільних осіб, які перевозили з собою викрадені «из какого-то общественного хранилища» військові знамена, велику кількість кулеметів, медикаментів, ручних гранат та патронів. Німецьке командування, знаючи це, прийняло рішення затримати корабель, проте вони запізнилися – адмірал Ненюков таємно попередив екіпаж про це, і він мусив вийти з Одеси, не встигши до кінця завантажити все військове майно. На своєму шляху корабель мав зупинитися в Кілії, де треба було забрати гарматні набої, але там судно було заарештоване місцевою румунською адміністрацією. Та за кілька днів, після отримання хабара, румуни відпустили корабель, дозволивши при цьому контрабандистам отримати гарматні набої та порох, які були навантажені в трюм «Моряка» з борту орендованої по фальшивим документам румунської баржі «Анастасія». 4 листопада «Моряк» вийшов з Кілії, і через 5 днів він прибув в Новоросійськ. Все це відбувалося під українським торгівельним прапором, що особливо дратувало численних російських патріотів на борту. Один з учасників цієї авантюри пригадував[35]: «При входе в реку (Дунай – прим. авт.) наш “Моряк” поднял желто-голубой флаг, что немедленно вызвало всеобщее наше возмущение. Однако, капитан, кстати человек милый, объясняет, что в данный момент он не может поднять русский флаг по формальным причинам — “Моряк” приписан к одесскому порту и обязан иметь украинский флаг». Трохи раніше до Новоросійська прийшов ще один український пароплав з контрабандою – «Саратов». На ньому знаходився загін добровольців-лікарів з Червоного Хреста, а його вантаж складався цілком з медикаментів. Ось таким чином непримиренний ворог української державності генерал Денікін отримував з української ж території зброю, медикаменти та боєприпаси, які будуть так потрібні українським арміям в наступному році. Загалом же, проблема із так званими «фахівцями» дала про себе знати в повній мірі незадовго до проголошення федеративного акту 14 листопада 1918 р. Українська Держава та її флот рухалися назустріч новим суворим випробуванням…

Вже незабаром, гетьманський уряд, передбачаючи кризові для державності умови, що неодмінно складуться після скорої поразки Четверного союзу, змушений був шукати діалогу з країнами Антанти, які в тодішній ситуацій рахували Україну за сателіта Центральних держав. В ході переговорів стало відомо, що порозуміння з країнами-переможцями можливо лише після встановлення федеративного зв’язку України з майбутньою небільшовицькою Росією. Звичайно, це одразу вплинуло на внутрішню політику гетьманського уряду. Можна сказати, що український флот першим відчув на собі різку зміну політичного курсу Української Держави. В руслі нової проросійської політики, морський міністр контр-адмірал Микола Максимов вже у жовтні, за свідченнями сучасників ніби-то заявляв, «що моє міністерство цілком уже готове щоб бути перенесеним до Петрограду»[36]. Складно навіть описати, як всі ці речі негативно вплинули на життя українського флоту. В цей же час, всі явні і таємні прихильники російського імперіалізму, під'юджувані денікінськими агентами, вже сміливо виявляли свою істинну сутність, роблячи в українському війську різного роду ідеологічні диверсії. Ці речі, чим далі, тим більше почали проявлятися і в повсякденному житті українських військово-морських сил.

Знаковими в цьому плані є події 6 листопада. В цей день канонерка «Запорожець» взяла участь у традиційних для офіцерів російського флоту святкуваннях дня Морського корпусу. З особистої ініціативи команди, на ній на один день замість українського було піднесено російський Андріївський прапор. Як вже згадувалося, екіпаж корабля на той час складався переважно з росіян, гардемаринів та вихованців нещодавно ліквідованого більшовиками петроградського Морського корпусу. Контр-адмірал Сергій Ворожейкін так згадував цей день[37]: «Совместно с прибывшим в Одессу и.д. Морского Министра контр-адмиралом Максимовым мною было возбуждено ходатайство перед гетманом об оставлении на военных судах Андреевского флага. Вскоре пришел ответ: разрешалось на военных судах поднимать Андреевский флаг, но с тем, чтобы он имел в крыже флаг Украины. Пришлось подавать второе ходатайство. Ответ задерживался, подходил день морского праздника – 6 ноября. Надо было принять какое-то решение. Утром 6 ноября я и контр-адмирал Максимов прибыли в русской форме на кан. лодку «Кубанец», […] и в 8 часов утра с церемонией подняли Андреевский флаг. При этом я сказал краткую речь. Велика была моя радость, когда через несколько часов я получил телеграмму от гетмана, разрешавшего на военных судах поднимать Андреевские флаги».

Згаданою в останньому реченні телеграмою Гетьман фактично офіційно звільнив росіян від будь-якої моральної відповідальності за подібні дії. Подальша окупація півдня України силами Антанти, а також оголошення Директорією УНР протигетьманського повстання, остаточно дезорганізували український флот як військову структуру. 26 листопада 1918 р. в Одесу прибули кораблі союзників. Не дивлячись на це, зі спогадів капітана першого рангу Язона Туманова виходить, що флот в Одесі на момент вступу в місто військ Директорії УНР (12 грудня 1918 р.) ще стояв під українськими прапорами[38]. Проте вже через тиждень, добровольці при артилерійській підтримці гармат кораблів Антанти зненацька атакували українські війська. Після дводенних боїв, війська Директорії були вибиті з Одеси добровольцями та військами Антанти, а український флот вже остаточно опинився під впливом білогвардійців та інтервентів.


Адмірал Андрій Покровський, головний комендант портів Чорного та Азовського морів


Контр-адмірал Олександр Гадд, командир бригади тралення


Кораблі в гавані Одеси прикрашені прапорами з нагоди іменин Гетьмана Скоропадського


Канонерський човен ''Кубанець'', перейменований 17 вересня 1918 р. на ''Запорожець''.Довоєнне фото


Відзнака "Запорожець" (фото з книги «Награды и знаки национальных армий и правительств. Украина. Белоруссия. Литва»)

Література і джерела.


1. Бережной С.С. Корабли и вспомогательные суда советского военно-морского флота – Ордена Трудового Красного Знамени Военное Издательство Министерства Обороны СССР, М., 1981.
2. Верига Василь. Визвольна боротьба в Україні 1914-1923 рр.: У 2-х Т. – Л., 2005.
3. Вице-адмиралъ Андрей Георгіевичъ Покровскій.//Морской журналъ (№ 90 (6), Іюнь 1935), с. 2-6.
4. Ворожейкинъ С. Н. Морск. Кад. ЕИВ Насл. Цес. Корпусъ.//Морской журналъ (№ 107 (11), Ноябрь 1936), c. 3-5.
5. Герман Лорей. Операции германо-турецких сил 1914-1918, Полигон, Санкт-Петербург 2003.
6. Гліб Лазаревський. Гетьманщина.//За державність. Матеріали до історії війська українського. Збірник 2. Каліш, 1930.
7. Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. Том ІІ. Українська Гетьманська Держава 1918 року. Ужгород, 1930, с. 255-258.
8. Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20х років ХХ ст.) 4те вид. Змін. і доп. Львів: Світ, 1992.
9. Коваль Р. Коли кулі співали. Київ—Вінниця. «Державна картографічна фабрика», 2006 р.
10.Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007.
11.Литвинов А. На «Моряке» в Добровольческую армию в 1918 г.//Военная быль, 1955, №15.
12.Michael Epkenhans: Das ereignisreiche Leben eines "Wilhelminers": Tagebucher, Briefe und Aufzeichnungen 1901 bis 1920 von Albert Hopman, Munchen 2004.
13.Морской архив. «Морские вопросы Украйной не подымались…» //«Гангут», 1997, №12, с. 134-144.
14.Око. Иллюстрированный украинский журнал//№ 4 за 1918 р.
15.Око. Иллюстрированный украинский журнал//№ 10 за 1918 р.
16.О книгахъ, журналахъ и газетахъ//Морской журналъ (№ 37 (1), Январь 1931), c. 18.
17.Пархоменко В.А. Українські національні формування на Миколаївщині у 1917 – 1918 рр. // Наукові праці. – Т. 1. – Миколаїв: МФ НаУКМА, 1998.
18.Рудиченко А., Тинченко Я. Награды и знаки национальных армий и правительств. Украина. Белоруссия. Литва. К., 2011.
19.Скоропадський Павло. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – К., Філадельфія, 1995.
20.Смолій В. А., Гриценко А. П., Щусь О. Й., та ін. Україна: Хроніка ХХ ст.: Рік 1918: Довід. вид. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2005.
21.Трембіцький В. Прапори України 1918 року // Знак. – Ч. 4 (листопад, 1993), с. 1-2.
22.Трембіцький В. Чорноморська проблема України.//Альманах Українського Національного Союзу на 1998 рік. Річник 88-й. — Парсіппані — Ню Йорк, с. 144-158.
23.Тумановъ Я.К., Кап. I. р., князь. Одесса въ 1918-1919 г.г.//Морские Записки – 1965. – №59, с. 65-90.
24.Fritz Wertheimer. Durch Ukraine und Krim. — Stuttgart, 1918.
25.Флот в Белой борьбе. /Составление, научная редакция, предисловие и комментарий доктора исторических наук С. В. Волкова. — М.: Центрполиграф, 2002.
26.Шрамченко С. Закон про державну національну фльоту та його виконавці.// Військо України. – 1993. – № 4, c.27-38.

Посилання:
[1] Верига Василь. Визвольна боротьба в Україні 1914-1923 рр.: У 2-х Т. – Л., 2005. – Т. 1. – с. 234.
[2] Герман Лорей. Операции германо-турецких сил 1914-1918, Полигон, Санкт-Петербург 2003, с. 462.
[3] Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. Том ІІ. Українська Гетьманська Держава 1918 року. Ужгород, 1930, с. 258.
[4] Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20х років ХХ ст.) 4те вид. Змін. і доп. Львів: Світ, 1992, c. 436.
[5] ЦДАВО України. - Ф. 1064. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 3-3 зв. (цит. за: Смолій В. А., Гриценко А. П., Щусь О. Й., та ін. Україна: Хроніка ХХ ст.: Рік 1918: Довід. вид. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2005, c.187)
[6] Вице-адмиралъ Андрей Георгіевичъ Покровскій.//Морской журналъ (№ 90 (6), Іюнь 1935), с. 5-6.
[7] Герман Лорей. Операции германо-турецких сил 1914-1918, Полигон, Санкт-Петербург 2003,с. 462-463.
[8] Fritz Wertheimer. Durch Ukraine und Krim. — Stuttgart, 1918, s. 52. В німецькому оригіналі цей запис звучить так: «Die ukrainische Flagge slattert schon über zwei Transportern, die ein U-Boot erst am Morgen als Prise einbrachte. Sie hatten 12 cm. Geschütze an Bord und schossen sogar, bis ein Treffer des U-boot Geschützes sie davon überzeugte, daß das die Deutschen besser können».
[9] Цит. за: Пархоменко В.А. Українські національні формування на Миколаївщині у 1917 – 1918 рр. // Наукові праці. – Т. 1. – Миколаїв: МФ НаУКМА, 1998.
[10] Фотографічні репортажі про це були вміщені у журналі «Око», під № 4 та № 10 за 1918 рік.
[11] Нова Рада – 1918. – 12 червня (30 травня) (цит. за: Смолій В. А., Гриценко А. П., Щусь О. Й., та ін. Україна: Хроніка ХХ ст.: Рік 1918: Довід. вид. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2005., c. 228)
[12] ЦДАВО України. - Ф. 1064. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 3-3 зв. (цит. за: Смолій В. А., Гриценко А. П., Щусь О. Й., та ін. Україна: Хроніка ХХ ст.: Рік 1918: Довід. вид. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2005., c.187)
[13] В окремих флотах кораблі такого типу рахувалися малими крейсерами. За деякими даними, «Донець» на той час був обеззброєний та використовувався як блокшиф (прим. авт.).
[14] Інформація від російського архівознавця з Петербурга Станіслава Юрійовича Гордіїва. Список офіцерів 1-ого дивізіону відсутній. (прим. авт.).
[15] Потім – просто «Платов». Див.: С.С. Бережной. Корабли и вспомогательные суда советского военно-морского флота – Ордена Трудового Красного Знамени Военное Издательство Министерства Обороны СССР, М., 1981 – с. 211.
[16] Michael Epkenhans: Das ereignisreiche Leben eines "Wilhelminers": Tagebücher, Briefe und Aufzeichnungen 1901 bis 1920 von Albert Hopman, München 2004. s. 1116. В німецькому оригіналі цей запис звучить так: “Die von der Ukraine gebildete Minenräumdivision hat die bei Caregradsk liegende Sperre geräumt bzw. festgestellt, daß sie nicht mehr vorhanden ist. Jetzt arbeiten sie an dem östlich von Odessa liegenden ausgedehnten Minenfeld. Ihre Arbeiten haben teilweise daran gelitten, daß die Mannschaften ihre Löhnungen nicht erhielten und deshalb den Dienst versagten. Ich (habe) dementsprechend Vorstellungen bei dem ukrainischen Marineminister erhoben, Abhilfe ist zugesagt. Abgesehen hiervon scheint die Ukrainische Minenräumdivision gut zu arbeiten. Leider sind ihr in Odessa von K.u.K. Behörden bei ihrer Bildung und Ausrüstung unnötige Schwierigkeiten gemacht worden”.
[17] На момент створення бригади тралення, під австрійським прапором в Одесі продовжувало залишатися ще чотири українські призи; один з них знаходився в Констанці. (прим. авт.).
[18] Известия – 1918. – 21 августа.
[19] Цит. за: А. Литвинов. На «Моряке» в Добровольческую армию в 1918 г.//Военная быль, 1955, №15.
[20] Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – К., Філадельфія, 1995, с. 240.
[21] Цит. за: Коваль Р. Коли кулі співали. Київ—Вінниця. «Державна картографічна фабрика», 2006 р.
[22] Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. Том ІІ. Українська Гетьманська Держава 1918 року. Ужгород, 1930, с. 124.
[23] Око. Иллюстрированный украинский журнал//№ 10 за 1918 р., с. 4-6.
[24] О книгахъ, журналахъ и газетахъ//Морской журналъ (№ 37 (1), Январь 1931), c. 18.
[25] Литвин М.Р., Науменко К.Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007, с. 141.
[26] Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20х років ХХ ст.) 4те вид. Змін. і доп. Львів: Світ, 1992, c. 442.
[27] Шрамченко С. Закон про державну національну фльоту та його виконавці.//Військо України. – 1993. – № 4. – с. 31.
[28] Див. наприклад.: А. Рудиченко, Я. Тинченко Награды и знаки национальных армий и правительств. Украина. Белоруссия. Литва. К., 2011, с. 297.
[29] Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. Том ІІ. Українська Гетьманська Держава 1918 року. Ужгород, 1930, с. 258.
[30] Кап. I. р. князь Я.К. Тумановъ. Одесса въ 1918-1919 г.г.//Морские Записки – 1965. – №59 – с.61.
[31] Флот в Белой борьбе. /Составление, научная редакция, предисловие и комментарий доктора исторических наук С. В. Волкова.— М.: Центрполиграф, 2002. (Научно-просветительное издание). – П. Варнек. Образование флота Добровольческой армии, с. 80.
[32] С. Н. Ворожейкинъ. Морск. Кад. ЕИВ Насл. Цес. Корпусъ.//Морской журналъ (№ 107 (11), Ноябрь 1936), с. 4.
[33] Трембіцький В. Прапори України 1918 року.//Знак. – Ч. 4 (листопад, 1993). – с. 1-2.
[34] РГАВМФ, Ф. р-342, Оп. 1, Д. 644.:Доклад военно-морского эксперта мирной делегации при переговорах с Украинской Державой Сергея Холодовского. Цит. за: «Гангут», 1997 р. №12, с. 140.
[35] Цит. за: А. Литвинов. На «Моряке» в Добровольческую армию в 1918 г.//Военная быль, 1955, №15.
[36] Гліб Лазаревський. Гетьманщина.//За державність. Матеріали до історії війська українського. Збірник 2. Каліш, 1930, с. 214.
[37] С. Н. Ворожейкинъ. Морск. Кад. ЕИВ Насл. Цес. Корпусъ.//Морской журналъ (№ 107 (11), Ноябрь 1936), с. 4.
[38] Кап. I. р. князь Я.К. Тумановъ. Одесса въ 1918-1919 г.г.//Морские Записки – 1965. – №59 – с.78-80.

Гетманець/ /Hetmanec
New User




From: Che )
Messages: 14

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 14-04-2012 17:09
 
О я рад , что инфа из моего ЖЖ кому-то таки понравилась и пригодилась)

Гетманець/ /Hetmanec
New User




From: Che )
Messages: 14

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 14-04-2012 17:15
 
Специально для форумчан выкладываю вот таких красавчиков, автор рисунков - Богдан Пиргач.


Гетманець/ /Hetmanec
New User




From: Che )
Messages: 14

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 14-04-2012 17:23
 
Подписи :
1) Стрелец Сечевых Стрельцов (Киевских) 1919 г.
2) Казак Запорожского Конно-артиллерийского дивизиона
3) Офицер полка Черных Запорожцев 1918 г.
4) Офицер полка Черных Запорожцев 1919 г.
5) Поручик 1 Украинского полка им. Б.Хмельницкого 1917 г.
6) Казак конной сотни 3-го конно-гайдамацкого полка
7) Гайдамака из Холодного Яра
8) Офицер конной сотни 1 запорожского конного полка им. Кости Гордиенко, 1918 г.
9) Командир сотни куреня им. Устима Кармелюка, 1918 г.

Гетманець/ /Hetmanec
New User




From: Che )
Messages: 14

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 14-04-2012 17:23
 


Гетманець/ /Hetmanec
New User




From: Che )
Messages: 14

 Ukrainian Armies/ 1917-1920
Sent: 14-04-2012 17:26
 
1) Полковник 3-ей Железной дивизии Армии УНР , 1920 г.
2) Хорунжий войск Центральной Рады, 1918 г.
3) Сотник Артиллерии Украинской Галицкой Армии 1919 г.
4) Офицер Украинской Галицкой Армии, зима 1918-19 г.
5) Хорунжий 2-го Запорожского полка, лето 1918 г.

First   Prev  11 - 20   21 - 30  31 - 40  41 - 50   51 - 60  Next   Last
New Products
Warrior-berserker of the Varangian squad. Russia, 10th century; 60 mm
Warrior-berserker of the Varangian squad. Russia, 10th century; 60 mm
$ 6.82
Warrior of the Varangian squad. Russia, 10th century; 60 mm
Warrior of the Varangian squad. Russia, 10th century; 60 mm
$ 6.82
Warrior of the Varangian squad. Russia, 10th century; 60 mm
Warrior of the Varangian squad. Russia, 10th century; 60 mm
$ 6.82

Statistics

Currently Online: 8 Guests
Total number of messages: 2934
Total number of topics: 317
Total number of registered users: 1376
This page was built together in: 0.0816 seconds

Copyright © 2019 7910 e-commerce